Весняні свята

Весняний цикл святРазом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (15 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай.
Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває.
Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Так як цей період пов'язувався ще й із пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами та поетичними народними співами - веснянками, що пронизували не одне свято та обрядове дійство.
Головним святом весняного циклу є Великдень (Воскресіння Господнє) - найбільше християнське свято, яке органічно поєднує язичницькі ритуали та церковні обряди, а завершується весняний обрядовий цикл Вознесінням Господнім на сороковий день після Великодня, щорічно у четвер.

15 лютого - Стрітення

П'ятнадцятого лютого - свято Стрітення, в народі"Стрічання", "Громиця", "Зимобор", яке відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.

На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо - де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою: 

- Боже, поможи тобі, зимо! - каже літо.
- Дай, Боже, здоров'я! - відповідає зима.
- Бач, зимо, - дорікає літо, - що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила! 

За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення - 15 лютого - та в день святої Анни - 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина.

На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї - порожнісінька торба. 

У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, - весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці. 

При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше - Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше - Зима. "…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!" - каже Олекса Воропай у книзі "Звичаї нашого народу" про зустріч літа з зимою.

В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися "громичними", бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви.  В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали "громичну" свічку - "щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!".  Від "громичної" свічки і саме свято, крім "Стрітення" або "Стрічання", називалося колись "Громиця". 

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову - ще не вживану - посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це - цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що "поможе". Найкраще ця вода ніби помагала від "пристріту" - від хвороби, що її спричиняло "погане" око. 

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: "Боже тебе збережи!". Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.

Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса - врожай, нема роси - немає врожаю. 

Народні прикмети

• Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл.
• Вітер - погана ознака.
• Відлига - жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро.
• Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!
• Як нап'ється півень води, то набереться господар біди!
• Коли на Громицю півень нап'ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці.
• День Стрітення теплий і сонячний, то і весна тепла.
• Якщо на Стрітення дорогу перемітає - весна буде пізньою і холодною.
• Якщо в цей день сніжок - весною буде дощик, тобто весна буде затяжною і дощовою.
• Передбачити погоду могла і курка: якщо нап'ється біля порогу води - весна буде теплою і ранньою.
• Як на Стрітення з стріх капа, ще велика буде зима.
• Як на Стрітення є під стріхами бурульки, то цього року буде добрий урожай кукурудзи.
• На Стрітення із стріх капає - бути затяжній весні, якщо тепло, а зі стріх не капає - весна буде рання, суха.
• Цього дня відлига - на ранню й теплу весну, сніг - на дощову, тривалу, а коли хуга - весна буде пізня й холодна.
• Якщо в цей день не видно сонечка - чекай суворих морозів.
• Вітер на Стрітення - до врожаю плодових дерев.
• Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
• Як капає зі стріх, то буде так капати з очей (ще повернуться морози).
• На дахах довгі бурульки - стільки ще випаде снігу.
• Якщо вранці випав сніг - на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень - зернові будуть середні, а увечері - недорід.
• Якщо на деревах іній - вродять добре гречка і бульба.
• Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.
• Як на Стрітення дорогу перемітає, то корм відлітає.
• Якщо у цей день хуртовина дорогу перемете - весна буде пізня й холодна.
• Якщо на Стрітення сонце визирає з-поза хмар, то весна не забариться, а якщо цього дня не буде видно сонця, то 24 лютого вдарять морози.
• Якщо 15 лютого випав сніг - на дощову й холодну весну.
• Як на Громницю з дахів тече, то довгою буде зима.
• Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
• Як сонце ясне на Громницю буде, то снігу випаде більше, ніж перед тим.
• Якщо на Стрітення півень води нап'ється на порозі, то на Явдохи (14 березня) віл нап'ється на дорозі.

24 лютого - День святого Власа

Двадцять четвертого лютого - День святого мученика Власа (День Власа, Влас, Улас).

Християнська церква в цей день відзначає день пам’яті великомученика Власа, єпископа Севастійського, що жив у IV столітті. У часи цькування християн він жив на горі Аргеос і за свого життя відзначився великим благочестям. Житіє святих розповідає, що до нього приходили звірі й прилітали птахи з усієї околиці, і Власій наглядав за ними: кого годував, кого лікував і давав прихисток. Також Власій опікувався бідними людьми. На доказ такої опіки розповідається, як святий Влас повернув бідній вдові останнього вепра, якого вкрав вовк.

День пам’яті християнського святого Власія у давній Русі злився із культом бога Велеса (Волоса, Власа), який теж був покровителем домашніх тварин і лісових звірів. Співзвучність імен та їх призначення на землі й на небесах сприяли тому, що древні слов’яни ще довгі часи поклонялися рівнозначно і святому Власу, і богу Велесу. Дуалізм вірувань був і є тією визначальною рисою українців, що вирізняє нас серед інших народів Землі.

Кажуть, що Влас у цей день пильно наглядає за тваринами, а тому чоловіки нагадували своїм жінкам:

— Дивіться, молодиці, щоб завтра принесли раненько водиці з криниці!

Цією водою наповнювали пляшечки, клали туди шматочок воску зі страсної свічки і ставили на покуть, де вона мала перебувати три дні. В цей час Улас начебто освячував її. Потім частину водивиливали в криницю, а рештою скроплювали тварин.

Ті господарі, в яких є чимало худоби, в цей день замовляють молитву, після чого з іконою і святою водою йдуть до корівника, щоб благословити тварин. Також худобу обкурюють ладаном та свяченим зіллям, щоб захистити від хвороб, пошестей і нечистої сили. Під час молебні освячують і свічку, якою лікують горло.

У деяких місцевостях перед молебнем приносять до церкви свіже коров’яче масло і ставлять перед образом святого Власія. Таке масло називається «волоським» чи «Власієвим». Селяни вірять, що така пожертва святому сприятиме тому, що корови даватимуть жирне молоко впродовж усього сезону. Все це відгомін давніх жертвоприношень богу Велесу.

На Херсонщині в цей день відзначали так званий «Бабський празник». Жінки не працювали, хіба микали три мички клоччя — «щоб ними підкурювати корову й теля». Під обід молодиці йшли до шинку і пили горілку - «замочували корови, щоб були лагідними». Потім, повернувшись додому, днищами* били своїх чоловіків, "щоб вони були ласкавими до дружин» та «щоб воли слухалися господаря».

До речі, на Київщині, Чернігівщині й Полтавщині селяни не запрягали волів щоп'ятниці в лютому — «бо хто їх запрягатиме в лютневу п'ятницю, то в того вони або подохнуть, або ж руки повідсихають у хазяїна». Господині не пряли і не шили сорочки у кожну п'ятницю лютого - "щоб коноплі родили".

На Покутті донині печуть печиво, котре посвячують під час служби Божої на честь святого Власія. Таке печиво згодовують худобі під час кроплення свяченою водою, а декілька штук залишають і зберігають за Божницею чи образами. Коли худоба хворіє або тяжко розроджується, таке печиво розкришують, змішують із свяченою водою і дають випити немічній тварині. Кажуть, що після такого лікування тварина завжди видужує чи успішно розроджується.

Після Власа здебільшого вже наступав піст, а отже, й закінчувалися весілля. З цього приводу казали:«Оля-ся на заміж не ласся».

Вважається, що «Власові морози» — останні потуги зимових холодів.

Як перший раз на весні виганяли худобу в поле пастися, то служили молебень не тільки святому Юрієві, але й святому Власові.

Прислів'я та приказки:

• Святий Влас збиває ріг з зими.
• Проллє Влас масельце на дороги — пора зимі налягти на ноги.
• Пролив Улас олії (води) на дороги — пора зимі збирати ноги.
• Із Власового дня санний шлях закінчується, а корова боки гріє. 
• Пройде святий Влас — пильнуй всякий сказ (починали готуватись до весняно-польових робіт, вносили добрива на лани «по мерзлому льоду»).
• У святого Власія — борода у масельці.
• Прийшов Влас — з печі злазь.

Народні прикмети:

• Якщо цього дня відлига, то морозів більше не буде.
  
  __________________

* Днище - пристрій, в який застромлюється гребінь.

4 березня - День преподобного Льва

Четвертого березня - день преподобного Льва. Цього дня християнська церква шанує преподобного Лева, єпископа Катанського.

За народним повір'ям, якщо хвора людина побачить у ніч напередодні свята, як зірка падає, то вона цього року ж і помре. За давніх часів до хворого навіть приходили прощатися його рідні та друзі, бо його зірка вже вважалася згаслою: «Бо то його зірка з неба впала і вона з собою душу забере!». Але не слід перейматися через це повір'я, оскільки сама ж народна традиція заперечує віщування падаючої зірки.

А на Поділлі про падаючу зірку розповідають гарну легенду, буцімто чорт хоче, щоб і його зірки на небі горіли, а не тільки Божі та янгольські. Тож коли янголи, оглядаючи небо, помітять запалену чортом зірку, вони скидають її на землю. От і маємо падаючі зірки, які в цьому разі не мають жодного поганого значення.

Існує, проте, повір'я, що цього дня не можна дивитися на зірки, які падають з неба, а то скотиться з життя час, як зірка з неба.

Колись на Льва пекли обрядове печиво «кокурки» - круглі колобки на коров'ячому маслі.

Цього дня треба було приловчитися і узяти в коваля вогонь з горна. Добувши вогонь, несли його в поле, щоб закріпити поєднання землі, сохи і борони.

4-10 березня (2013) - "Всеїдний" тиждень

Тиждень перед Масляною називається "Всеїдним" (такожЗагальниця, Суцільний, Переступний, «Рябий» тиждень). Цього 2013 року ми святкуємо його 4-10 березня.

Весь тиждень за церковним уставом можна їсти скоромне, не є винятком середа і п'ятниця.

Впродовж усього «Всеїдного тижня» наші предки, особливо на вихідні, ходили в гості та частували одне одного, гамірно катались на запряжених кіньми санях, парубки та дівки залицялись один до одного, влаштовували різноманітні забави та розваги. В суботу по обіді жінки та чоловіки організовували колективні складки чи сходки. Молодь гуляла окремими гуртами на вечорницях у шинку або в якійсь із хат, бо ж із настанням Великого посту будь-які розваги припинялись. 

Зрештою «Всеїдний тиждень» тому і називався «всеїдним», що всі намагалися досхочу наїстись усіляких страв із м’яса (ковбас, сальтисонів, паштетів, холодців, кручеників, печені та копченої шинки), запиваючи це все варенухою та іншими хмільними настоянками та наливками. Обрядовою стравою в цей час вжалися вареники з сиром у сметані, а не млинці.

В цей час заколювали свійських тварин. Однією з причин святкування м’ясного тижня вважається також недостача харчів для худоби, тому частину домашніх тварин господарі змушені були заколоти. Крім того, це був останній тиждень, коли можна було ще відсвяткувати весілля, адже після «Масляної» (Колодія) заборонялось їсти не тільки м’ясні, але й молочні страви. Одразу після свята Колодія починався Великий піст. З перебірливих та вередливих у їжі людей кепкували: «Ось прийде до Вас "Великий піст", то всім прижме хвіст».

«Всеїдний» тиждень закінчується Неділею блудного сина.

Народні прикмети:

• Якщо на Всеїдному тижні зі стріхи висять довгі льодові бурульки, «бджола мідна буде» (буде багато меду).
• Якщо на цьому тижні курка нап'ється води з калюжі — чекай теплої, погідної весни.
• Якщо виє хуртовина — «Всеїдна в гості їде!»