Зимові свята

Зимовий цикл свят

В народі говорять: "Зима прийшла і празничків привела". І дійсно: взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч - проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят - Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям.

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

4 грудня - Введення, або "Третя Пречиста"

Четвертого грудня відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці - "Введення", або Третю Пречисту.

У Святому Євангелії нічого не згадується про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва (Друга Пречиста) й Успіння Божої Матері (Перша Пречиста), засноване на традиціях Церкви та на апокрифах. Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.

У календарному циклі українського народу це святозавершує осінній сезон і починає зимовий. Головноюметою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.

Як на Різдво і Великдень, хто перший вранці на Введення прийде до хати, той буде першим «полазником» - тим, хто приносить добро чи якесь лихо - на новий господарський рік. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя. Коли першим до хати увійде молодий гарний чоловік, а ще й з грішми, то добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Якщо ж увійде старий та немічний, а ще бідний, то і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться. Найгірше ж, переказують люди, як зайде першою до хати стара жінка - "то вже добра не жди". Недобре також, якщо хтось із із сторонніх приходить в цей день щось позичати.

Початок нового господарського року у введенських повір'ях виступає виразно: до Введення можна копати лопатою землю, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирає: жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до Дев'ятого четверга (після Різдва Христового) не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві та може влітку навести бурю на поля. З цих самих мотивів, а ще через зневагу від людей, треба й коноплі потерти до Введення. 

Вночі проти Введення подекуди дівчата святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три струмки, проливали воду через полум'я так, щоб вона проходила поміж двома вогнями, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб «прядиво пішло на руку». Обсипали того дня корови сім'ям і мастили маслом вим'я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.

Як із іншими великими річними святами, і це свято пов'язувалося з культом померлих: "На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народня етимологія, що Введіння — «видіння»), що душа бачить своє тіло".

В цей час в Україні вже зазвичай випав сніг, тому кажуть: "Третя Пречиста снігом покриває".

Народні прикмети:

• Скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави.
• Як горобець нап'ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави.
• Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава.
• Як є на Введення вода, то буде в мисці / вліті молоко.
• Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде.
• Введенські морози ще зими не роблять.
• Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.

7 грудня - "Катерини"

Сьомого грудня - день великомучениці Катерини, у народі"Катерини", свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю.

Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою ічекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Дівчата так це тлумачать: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: “Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку”.

Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст.

Опівночі, перед “першими півнями”, дівчата беруть горня з “вечерею”, обгортають його новим рушником ійдуть “закликати долю” до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: "Доле-доле, йди до мене вечеряти!"

Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалася”, якщо ж ні: “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина і проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Та це ще не біда. Гірше, коли зірка з неба впаде. “Погасне Доля!” – злякано шепочуть дівчата.” Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони слід чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвавсясобака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.

Розповідають, що під час такого ворожіння уже в наш час до горщика підбіг щур і почав їсти кашу, аж за вухами лящало. Дівчина як побачила, то зомліла. А весною приїхали в село іноземці з Франції по обміну досвідом господарювання і вирощування цукрового буряка. Дівчина познайомилася з одним із них і незабаром вийшла заміж . Поїхала жити на батьківщину чоловіка і писала батькам, що він дуже  добрий. З тих пір у селі знають, що щур – то чоловік-іноземець.

Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну.

В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати, звичайно, нікому не дано.

Вдалу і щасливу долю могла приворожити і сама дівчина. Треба було лише причепуритися: одягтисорочку самотканну, вишити на ній гарні візерунки, а по низу – меандри (символічні зазубринки). Плахту чи спідницю треба було підв’язати тканою крайкою чи вишитим золотом поясом. У коси заплести червоні та золоті стрічки, а ще взути чобітки на підборах. А до того ж усміхнене миле личко, розважна розмова – і найкраща доля приголубить таку господиньку і розумну дівчину.

Народні прикмети:

• Катерина по воді, то Різдво по льоді.
• Як на Катерини холодно, то буде голодно.